音频游览 Парк "Феофанія"

Парк  «Феофанія», розташовано на південно-західній околиці Києва, на мальовничих схилах Феофаніївської балки. Територія, де зараз розташовується сучасний парк, вперше була згадана у 1471 році. Початкова назва цієї місцевості – Лазарівщина , яка отримала свою назву від імені благочестивого старця Лазаря, що тримав тут пасіку, тому  називалось і па´січним місцем. Деінде воно рівне, а місцями гористе й порізане ярами.

В XVI ст. Лазарівщина належала Києво-Печерській Лаврі, потім стала власністю митрополитів київських – Петра Могили (1632–1647 рр.) і Сильвестра Косова (1647–1657 рр.), потім Софійського монастиря, а в 1776 р. була відібрана в державну казну. На прохання київського єпископа Феофана Шиянова. Указом Сенату Російської імперії 28 квітня 1802 р. відведена у володіння настоятелю Михайлівського монастиря, вікарію київському.

Феофан побудував тут для своєї літньої резиденції архієрейський будинок і Михайлівську церкву. З благословення митрополита київського і кишинівського Гавріїла Банулеського Лазарівщина отримала свою назву на честь власника – Феофанія.

У 1905 році єпархіальному архітекторові Є.Ф. Єрмакову було доручено звести у Феофанії храм на честь Святого великомученика та цілителя Пантелеймона. У 1914 році храм було закінчено та освячено. Велична рожево-біла споруда вражала своєю величчю, яскравим і багатим оздобленням.

Храм був діючим, але Перша світова війна ускладнила чернецьку діяльність, а революція скасувала. У радянські роки монастирське майно,  перейшло у державну власність. На терені обителі у 1921 р. було зареєстровано сільськогосподарську артіль “Землеробство”. У травні 1925 р. хутір Феофанія переданий у розпорядження Губернської комісії допомоги дітям, і тут сформувалася дитяча сільськогосподарська колонія на 173 дитини з 21 викладачем. Тут же розмістили і господарство робітничої кооперації – скотарню та птахоферму.

У вересні 1930 р. радянські органи влади закрили усі храми Феофанії і виселили ченців, а монастирські приміщення було передано в користування різних організацій. На цій території утворюється соціалістичний робітничий кооператив (СОРОБКО), іншу частину зайнято під дитячий будинок на 185 вихованців. Від колись величного монастирського подвір'я майже нічого не залишилося, окрім Свято-Пантелеймонівського собору та Церкви всіх Святих.

Під час оборони Києва в роки Другої світової війни Феофанія знаходилась в зоні бойових дій та зазнала інтенсивних мінометних обстрілів. Саме у цьому районі відбувалися найжорстокіші бої з 5 по 19 серпня 1941 року. До падіння Києва (6-7 серпня 1941 р.), цю місцевість обстрілювали гармати кораблів Пінської флотилії. Напередодні війни в будівлі монастирського гуртожитку розмістили філію київської психіатричної лікарні. Гітлерівці, вступивши до Феофанії, розстріляли хворих і влаштували тут госпіталь.

Після звільнення Києва, зважаючи на значення цих земель як особливо цінних, згідно Постанови Ради народних комісарів УРСР від 22 серпня 1944, лісовий масив «Феофанія» передано у безстрокове користування АН України, а згодом, 26 липня 1972 р. він отримав статус парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.

На території парку збереглася садиба академіка Палладіна (1885-1972), “патріарха світової нейрохімії", президента АН УРСР, засновника й директора інституту біохімії, учня славетного академіка Івана Павлова, лідера великої наукової школи. Створений ним препарат для зупинення кровотечі «Вікасол» врятував життя десяткам тисяч поранених під час війни, використовується й досі. Академік Палладін був надзвичайно інтелігентною людиною з широкими культурними інтересами, через все життя проніс повагу до української мови.

Наприкінці 1940-х та у 1950-х рр., у колишніх монастирських приміщеннях розташували інститут електротехніки, де під керівництвом академіка АНУРСР Сергія Олексійович Лебедєва було влаштовано дослідну лабораторію зі створення першої в СРСР та у Європі цифрової обчислювальної машини ЦОМ і у 1950-1951 рр. тут почала діяти «МЕОМ» - мала електронно обчислювальна машина.

Перша вітчизняна обчислювальна машина, названа «малою», мала 6 тис. електронних ламп і ледве уміщалася у лівому крилі двоповерхової будівлі колишнього монастирського гуртожитку. Коли все змонтували та увімкнули, розпечені лампи перетворили приміщення на тропіки. Довелося розібрати частину стелі, щоб відвести зайве тепло. Отже, саме в цих благословенних місцях відбулося зародження комп’ютерів, без існування яких неможливо уявити сучасну цивілізацію.

У 1990 р. культові споруди монастиря, за сприяння НАН України, на чолі з президентом академіком Борисом Патоном, повернули церковній общині Української Православної Церкви, де згодом було створено Свято-Пантелеймонівський жіночий монастир.